«Майстерня ляльок» — Елізабет Макніл

«Надзвичайна історія, у якій є все: чарівність, любов, мистецтво та одержимість», — ось як охарактеризувала Пола Гоукінз роман Макніл, натомість я готова посаперечатися зі словом надзвичайна. 

Роман дуже схожий за ідеєю на сюжет Джона Фаулза «Колекціонер» (яку я згадувала раніше), але значно простіший за будовою. Цікавим рішенням є перенесення читача у Лондон сер. 19 ст., що надає шарму подіям та виправдовує посилений емоційний пейзаж у певних епізодах.

«Майстерня ляльок» є відображенням людських настроїв у 21 столітті, адже ідеї індивідуалізму, самореалізації, переосмислення ролі жінки у суспільстві, що підтримує сучасні феміністичні настрої — просочені книгою. 

Важливим є те, що «затравка», короткий тизер книги абсолютно не передбачає такий обсяг суспільно важливих тем.

За для зацікавленості у творі виокремлю улюблену цитату:

«Навіщо виставляти все на показ, для чого якісь свідки, якщо ви дійсно кохаєте один одного? Хіба цього не достатньо? А що, коли ви припустилися помилки? Тим паче для такого поганина, як я, єднання плоті в очах Господніх не має великого значення.»